Про автобус

Автобус не приїде.
Він зійшов з колії десь серед пасовиськ і білих корів, у передмісті.
Всі літаки стоять у корку перед митним КПП.
Всі митники п'яні, тому у літаків немає шансів.
Потяг не зміг приземлитись через відмінні погодні умови,
Потяг полетів в інше місто, його тут не побачать.

Але це було вчора. Сьогодні все змінилось.
Сьогодні завжди усе змінюється.
Сьогодні автобуси долетять.
Потяги прорвуться крізь корки магістральних шосе.
Сьогодні колії горітимуть під літаками.

А завтра тебе депортують туди, де немає ні вокзалів, ні зупинок, ні аеродромів.
Або нагородять посмертно.
Або поцілують поглядом у самісіньке серце.
Або допишуть до дати в паспорті років сто, жартома.
Або призначать рандеву

І нема на те ради. Бо тобі подобаються усі варіанти.
І той хаос, з якого вони змайстровані.

http://www.youtube.com/watch?v=HaXMabH9aiI

До маршу вишиванок

Вдягання вишиванки для мене завжди було подібно до зізнання в коханні.
Схожі емоції. Зізнання в кохання до своїх корені, витоків, до своєї природи.
Мода на критику стереотипно-українсього менталітету та ставлення до життя поширилась вже давно і небезпідставно. Але все ж час від часу буває дуже незле нагадати собі, щиро зізнатись, що ти таки кохаєш цю країну і цих людей. Якщо тобі не чужі такі сентиментальні почуття.

Сьогодні Варшава мала нагоду милуватись українськими вишиванками, а українці по всьому світу зізнавались у коханні, такому неоднозначному, але такому своєму менталітету. Сьогодні відбувся всесвітній марш вишиванок.

Про розмови

"Говорити - погана звичка".
Щось таке обов'язково написано в одній з печер рукою, часів неоліту.
Виглядає воно звісно як олені, які тікають від мисливців, які тікають з дому, щоб вполювати оленів. Але зміст саме такий: "Говорити - погана звичка".

Про День Бабака

Перший раз я дивився цей фільм як ще одну американську комедію. Я і досі сміюсь над його жартами, коли передивляюсь. Але давно вже бачу в ньому філософську притчу, написану немов спеціально для мене.

Колись в мене буде син

Колись, буде в мене син.
І коли буде йому його перше нещасливе кохання,
Я прийду, сяду поруч і скажу "Послухай".

Wonderful tonight

Колись, в іншому житті, а може післязавтра, Він написав для Неї пісню. Діло було так.

Пізній вечір і Він. Дивиться на мене.
Дивиться як я стою перед шафою розглядаючи, щоб його вдягти на той прийом. Дивиться як я малююсь, розчісую волосся. Дивиться і мовчить. Посміхається. Мабуть думає собі щось таке

«She's wondering what clothes to wear
She puts on her make up
And brushes her long red hair»