Про дитинство і Троєщину

Сьогодні випадково натрапив на привид власного дитинства.
Дякую Toki Oki за наводку.

Фотопідбірка, присвячена Троєщині.
Є у Києві такий житловий масив.
Пройшли вже ті часи коли зверхньо, насмішкувато і трохи нервово, дивився Київ на Троєщину з високих пагорбів, через Дніпро.
Чи то вихваляючись, чи то ховаючись між тих пагорбів.
Як би там не було, але одного точно не було в тому погляді - милування. Цілком справедливо. Бо милуватись було нічим.

Моє раннє дитинство пройшло серед височезних сосен масиву Святошино, пізніше продовжилось у Радомишлі, де багатоповерхівки були певною мірою екзотикою. Тому завдячувати пекучій нелюбові до коробок-мурашників, напевно, маю саме троєщинській юності.

Де кругом не кам'яні - бетоні джунглі. І зростання популярності східних бойових мистецтв. Хіт-паради розбитих ліхтарів. Кіоски з цілодобовим алкоголем на кожному кроці. І падіння популярності вечірніх прогулянок. Особливо в парках, де дерева ще не перевищували зростом акселератів одиннадцятикласників.

Хто виріс у цій Троєщині, не спився, не згинув від передозу, не втік на той бік Дніпра, не отримав випадкове лезо у бік, той виживе і Гарлемах Нью-Йорків, і в мексиканських кварталах Лос-Анджелесів

Такою була Троєщина ще наприкінці 90х. Зараз вона вже інша.

Колишня шпана одружилась і мирно пипиває пиво, пихтить цигарками, прогулюючись у зелені парків. На зміну гопнікам 90х прийшли емо, хіпстери і, як не дивно, мажори. Гопніки, звісно, залишились, але втратили право називатись титульною нацією країни Троєщина.

На кожному перехресті розквіти вогнями ілюмінацій ресторани, торговельні центри, клуби, магазини, бари, кав'ярні. Зникло відчуття радянської лікарняної палати, особливо сильне взимку, коли все що не біле - сіре і непривабливе, коли тільки обгортки цукерок, екран телевізора, а потім комп'ютера нагадували про існування інших кольорів.

Ту стару Троєщину можна знайти лише на фото.
Тож, якщо у вас є бажання відчути ностальгічну радість забутої самотності (а в тій Троєщині, кожен був самотнім, незалежно від кількості товаришів), згадати нескінченно довгі дні чорно-біло-сірого дитинства, або просто познайомитись з цим містом у місті - ласкаво прошу на фотопрогулянку, до заповіднику Троєщина, коханої країни мого дитинства.

http://www.alinarudya.com/Schtsch