für die Braut

Виявляється.
Я втомився сам з себе знімати штани.
Це схоже на нашу із ними хворобу або на стан неоголошеної війни.
Це трапляється і на вихідних, і коли повертаюсь з роботи:
Приходжу додому - перевдягаюсь з лінню і неохотою.
А можу, буває, плюнуть на все і не перевдягатися
Взагалі.

Ти не повіриш.
Мої джинси (пам'ятаєш, турецькі Collins?) чинять опір - не йдуть мені з ніг.
Звісно ти їх пам'ятаєш. З рештою, джинси в мене тільки одні.
І справа не втім, що я кінчений ледар, хоч цього не відняти.
Все серйозніше - джинсові анти-сепарати
Вийшли з під мого контролю і не збираються підкорятися
Взагалі.

Я їх запитав,
Так, я буває говорю до джинсів, без свідків, коли ми тет-а-тет, наодинці,
Запитав: "Що за нахабна диверсія? Ви хоч і джинсове, але мусите мати серце!"
І співчуття до того, хто носить вас на собі.
Вони спершу відмовчувались. Повний ігнор.
На мої слова навіть зіпером
Не повели.

Зрештою
Запитав їх я може навіть даремно, що із відповіддю робити тепер - не знаю
Ти не повіриш, це божественно і ганебно, я і сам не чекав від тряпки такий coming out.
Виявляється хоч як їм мене не жаль, але на їх думку, мої закиди необґрунтовані і тупі, 
А я - мусив би знати, що їх джинсове серце давно вже належить тільки тобі.
Точніше твоїм рукам, які щось давненько мене не
Роздягали.

für die Braut