Тост до Дня Конституції

Оце думаю дуже недаремно constitution з англійської означає ще й тілобудову. Десь між Польщею і Кубанню знаходиться хороша ілюстрація того, що буває якщо на власну тілобудову забити болт.

Більшість громадян - елементів цієї ілюстрації - навіть не знають яка вона, та тілобудова і нашо вона потрібна. Ось тому й не дивно, що з року в рік тілобудова наша стає все гірше, на відміну від тілобудови різних вадіків і інших самбістів.

Так вип'ємо ж в цей день за регулярні тренування, якісне "харчування" і покращення (не плутати з "покращенням") тілобудови країни, яка, дякувати Богу, ще й досі знаходиться десь тут, між Польщею і Кубанню.

Ранкова розмова

Л: - Дванадцята година. А ви в ліжку. Не соромно?

П: - Ви знаєте, я пізно лягаю. От буквально не можу примусити себе піти спати. Чогось сиджу і сиджу. А зранку вставати ну ніяк не хочеться.

Л: - А може все ж таки встанете?

П: - Напевно ні. Не хочу. Та й сенс..

Л: - Робота. Вам хіба не треба на роботу?

П: - Вони там скоро забудуть як я виглядаю. І взагалі. Цілком дають собі раду, розумні хлопці.

Л: - Гм. То кажете ні лягти, ні встати. А буває у вас таке бажання, впасти в анабіоз (ви ж знаєте, що таке анабіоз?) і вийти з нього колись потім, коли все скінчиться?

П: - Аякже. Тільки сьогодні думав про це. Коли в ліжку лежав. Щоб заморозили і розморозили потім, коли треба буде.

Л: - Заморозити значить. Дорогенький. У вас, нестача емоцій. Гостра. Ви знаєте? Організму не тільки їсти, пити й спати треба. Йому ще емоції потрібні. Пробували компенсувати?

П: - Та які там емоції..

Л: - Ну приміром щось традиційне. Гулянки, дівчата, алкоголь?

П: - Нудно.

Л: - А щось екстремальніше? Дряпатись по скелі, чи на вітрильнику в океан?

П: - Ну де я вам тут скелю візьму? А вітрильник?? Я ж в ліжку! І підніматись з нього не маю ні найменшого бажання.

Про комарину окупацію у Варшаві

Після полуниць прийшла черга для іншої окупації.
Варшаву захопили комарі.

Мати безліч парків та озер - розкіш для будь-якого міста. І кілька місяців на рік мешканцям доводиться за неї платити. Хорошу ціну. Буквально платити кров'ю.

Ці липневі вечори.. Фантастичні, романтичні, варшавські липневі вечори. Сповнені ароматів, теплого каменю вишуканих, давніх палаців і лірично-побутового насилля.

Йдеш собі вулицею, бачиш пари прогулюються і тільки й чуєш раз за разом дзвінке "ляск!". Це ляпаси. Ляпас для себе, ляпас для друга чи подруги. Щоб не розслаблялись. І взагалі, б'є, значить любить.
Ляпаси знаходяться навіть для стін, столів, лавок, крісел і інших меблів. Всі дістануть по ляпасу, ніхто не піде ображеним!

І все б нічого, можна було б це пережити, але ж цих летючих шакалів ляпаси не беруть. Якось прибив одного з їхніх, так він впав, перевернувся на інший бік і поповз собі кудись. Певно на комариного шпиталю, на перев'язку. Я підозрюю, що їх взагалі ніщо не бере. Ні діхлофос, ні напалм, ні ядерні боєголовки.

Комарі. Ось хто справді править планетою поки ми рахуємо ВВП!
Можливо на пару з тарганами.

Про те як полуниці Варшаву захопили

Варшаву захопили полуниці. Окупація триває другий тиждень.

Ними пахне майже кожне перехрестя варшавських спальних районів, і якщо вам раптово захотілось купити чогось такого по 5 злотих за кіло - знайте, то захтілось вам саме їх, кривавих мов розбите серце, соковитіших за поцілунки коханої, нестримних сезонних полуниць.

І ви йдете аби набрати півкло, а купуєте цілий півторакілограмовий плетений кошик. Бо вони вже навіть не по п'ять. Вони вже по чотири. Вони провокують, вони знущаються над безпорадність окупованого міста.

І вони не підуть звідси доки не буде підкорена остання польська горда хата, доки останні вуста не здадуться на милість переможців. Тоді, втішені, вони полишать безсиле, розграбоване місто, щоб повернутись наступного року і відновити свою владу над столицею усієї Польщі!

Про сепаратизм

Сепаратизм – це усвідомлена поразка.

Але це не завжди погано. Усвідомлення поразки буває дуже корисним для майбутніх перемог. Наприклад коли Україна визнала, що культурні відмінності та різниця у потужності між нею, і Росією надто великі і загрожують існуванню самобутньої України як такої. Визнання поразки по відношенню до держави, яка постала з віддалених колоніям імперії, серцем якої була територія сучасної України – це був крок болісний, але життєво необхідний.

Сьогодні місто залито дощем

Привіт. Сьогодні місто залито дощем.
Я розповім тобі про нього трохи:
Цей дощ не викликає в нас, у грудях, щем,
Не заколисує у спогадах, а ще
Він не приносить радісний неспокій.

Для нас не плаче він сльозами щастя чи печалі,
Для нас волого, палко не цілує він шибки,
Не стукотить для нас синхронними серцями,
Не проникає, ошалілий до нестями
Під одяг. І не зваблює думки.

Буденне явище природи. Гарячий чай, або трав'яна суміш.
Ніяких босоніжок. Холодно. Тож рукавички, плащ, і парасолька.
Двом друзям той, інакший, дощ - нестерпна розкіш.
Небажаний, мов за Союза джаз чи вірш
Василя Стуса, для нас він яблука едемського невчасна долька.