Пригадалось хороше з попередніх Днів Незалежності.
Років з вісім тому, коли я ще працював на одного українського оператора мобільного зв'язку, трапилось хороше. Моя зміна припала як раз на День Незалежності. Сиділо нас п'ятеро, я, троє колег по зміні, і колега з Росії, контрактний консультант, з Санкт-Петербурга здається. Сидимо, в маленькій кімнатці заставленій комп'ютерами, за спиною серверна. Сидимо значить працюємо. Настрій такий собі, мовчанка, тиша. Бо в усіх свято, а у нас як завжди. І щось так прикро стало - таке свято а ми як роботи - що аж ком під горлом. Дай думаю створю святковий настрій. Ну і не придумав нічого кращого ніж врубити через колонки підбірку симфонічних, хорових аранжувань козацьких маршів і різних пісень на козацько-визвольну тематику. У колег по зміні такий репертуар заперечень не викликав, навіть навпаки. Колега з Росії мовчки працював далі, а мені спало на думку, "там же пісні без цензури, в них і кацапи з москалями можуть бути" поглянув у його бік, та й забув про нього.
Зміна закінчилась, збираємось хто додому, хто на гулянки, встигнути відчути хоч шматочок свята. Російський колега підходить до мене і каже: "А что это за музыка играла сегодня? Дай переписать?"
А ще весело було в Варшаві. Нова країна, тільки пару тижнів як працюю на новому місці. Хоч і Польща, хоч і чув, що тут українців має бути по три під кожним кущем, але щось ніяк вони мені не трапляються. Вже й засумувати встиг, а тут як раз День Незалежності. Дай, думаю, хоч якось відсвяткую - вдягаю вишиванку, костюм і йду так на роботу. Польські колеги оглядаються проводжають поглядами але мовчать. Тільки один запитався то я йому розповів, що сьогодні ж свято велике, загалом удавана байдужість їм добре дається. Після роботи зайшов у торговий центр неподалік, називається Галерея Мокотов, встиг пройти метрів п'ятдесят як чую у спину гучне, на весь торговий зал, "Слава Україні!".
Тобі не 7000 років, ти не трипільської крові.
Твої князі - братовбивці.
Твої козаки, били і своїх і чужих.
Твої селяни, кожен сам за себе.
Та й ми, твої нинішні діти, дуже далекі від ідеалу: крадії, ледарі, хами, самозакохані егоїсти, боягузи.
А ти терпиш. І чекаєш. Віриш.
У те, що жменька тих, які щиро люблять тебе - очолять решту, дадуть приклад, як не сьогодні, то вже завтра.
Нехай недовго триває твоє чекання, люба Україно!
З Днем Народження!
Років з вісім тому, коли я ще працював на одного українського оператора мобільного зв'язку, трапилось хороше. Моя зміна припала як раз на День Незалежності. Сиділо нас п'ятеро, я, троє колег по зміні, і колега з Росії, контрактний консультант, з Санкт-Петербурга здається. Сидимо, в маленькій кімнатці заставленій комп'ютерами, за спиною серверна. Сидимо значить працюємо. Настрій такий собі, мовчанка, тиша. Бо в усіх свято, а у нас як завжди. І щось так прикро стало - таке свято а ми як роботи - що аж ком під горлом. Дай думаю створю святковий настрій. Ну і не придумав нічого кращого ніж врубити через колонки підбірку симфонічних, хорових аранжувань козацьких маршів і різних пісень на козацько-визвольну тематику. У колег по зміні такий репертуар заперечень не викликав, навіть навпаки. Колега з Росії мовчки працював далі, а мені спало на думку, "там же пісні без цензури, в них і кацапи з москалями можуть бути" поглянув у його бік, та й забув про нього.
Зміна закінчилась, збираємось хто додому, хто на гулянки, встигнути відчути хоч шматочок свята. Російський колега підходить до мене і каже: "А что это за музыка играла сегодня? Дай переписать?"
А ще весело було в Варшаві. Нова країна, тільки пару тижнів як працюю на новому місці. Хоч і Польща, хоч і чув, що тут українців має бути по три під кожним кущем, але щось ніяк вони мені не трапляються. Вже й засумувати встиг, а тут як раз День Незалежності. Дай, думаю, хоч якось відсвяткую - вдягаю вишиванку, костюм і йду так на роботу. Польські колеги оглядаються проводжають поглядами але мовчать. Тільки один запитався то я йому розповів, що сьогодні ж свято велике, загалом удавана байдужість їм добре дається. Після роботи зайшов у торговий центр неподалік, називається Галерея Мокотов, встиг пройти метрів п'ятдесят як чую у спину гучне, на весь торговий зал, "Слава Україні!".
Тобі не 7000 років, ти не трипільської крові.
Твої князі - братовбивці.
Твої козаки, били і своїх і чужих.
Твої селяни, кожен сам за себе.
Та й ми, твої нинішні діти, дуже далекі від ідеалу: крадії, ледарі, хами, самозакохані егоїсти, боягузи.
А ти терпиш. І чекаєш. Віриш.
У те, що жменька тих, які щиро люблять тебе - очолять решту, дадуть приклад, як не сьогодні, то вже завтра.
Нехай недовго триває твоє чекання, люба Україно!
З Днем Народження!
Немає коментарів:
Дописати коментар