Про корчму "Біда"

Мав щойно стрес.
Хоча стрес це не те слово.

Зупинився наш автобус, який оце зараз слідує маршрутом Варшава-Львів, біля корчми, при дорозі. Стоїмо пів години - значить можна трохи попоїсти. 

Йду на бар замовляти. 

Місце незнайоме, тому беру те, що по-швидше, небагато: супчик, м'ясо з картоплею та ще каву з пиріжком. Вертаюсь до столика, помічаю, що величезний гриль, обкладений цеглою, який стоїть посеред зали і в якому ароматно тріскотять дрова, він виявляється зовсім не декоративний. Бачу - вправний чолов'яга починає смажити на тому грилі шматок свинини неймовірних розмірів, не дай боже мій.

Не встиг я насторожитись, як жвавенька офіціантка піднесла зупи і домашню картоплю, яку я не замовляв. Про суп окремо. Суп в цій корчмі це такий маленький тазік, в якому плещеться літра чогось смачного і в який легко можна було б вмістити ще пів літри.

Ошалілий від розмірів і обмеження по час я пішов на зупу у кавалерійську атаку. Але віддавши п'ять хвилин нерівній боротьбі мусив відступити. Можна навіть сказати втік з поля бою. Oksana ж, маючи такий самий жбан, хоч і відступила спершу, так само, але перегрупувалась і вчинила зупі розгром. Правда її не чекала попереду безкрайня, запашна, смажена свинина.

Перед тим як приступити до м'яса я мав необачність спробувати трохи тієї картоплі, якої не замовляв. Це була тактична помилка. Картопля виявилась домашня, з шкварками, з сальцем.. і поки я прийшов до тями, виявилось, що з'їв аж половину. 

Тим часом м'ясо зійшло з гриля, вклалось на тарілку і матеріалізувалось на нашому столі. І, наче аромату вогнища було замало, зверху на м'ясі лежав і тихо млів шматочок масла з запашними травами. Намагаючись не панікувати і не дивитись на все м'ясо зразу, я почав скраю. Бо ж відомо, що головне почати. А там вже якось воно буде.
Битва з м'ясом була запеклою, гірше ніж під Берестечком, гірше ніж піж Конотопом, правда не така тяжка як під Жовтими Водами. 

Telling long story short - я його таки подужав. Навіть встиг запити кавою. Навіть встиг заїсти півпундиком (а пундики там, я вам скажу, як два мої кулака), коли в корчму вбіг водій нашого буса. З його очей сипали блискавки, носом йшов дим, з рота виривалось полум'я і глухе рокотання грому: "Відправляємось!..."

Судомно стиснувши півпундика я миттю вилетів з корчми. І тільки сидячи в кріслі, кинувши прощальний погляд на вивіску, я пригадав, що за все те багатство - два тазіка супу, два відерця кави, суперпундик, аркуш м'яса і тацю домашньої картоплі - ми заплатили 60 злотих (150 грн). Причому десь третина цієї кулінарної розкоші лишилась недоторканою. Корчма досконало втілювала свою назву, це була справжня "Біда". — with Oksana Demchuk at Karczma Bida