Будова організму вашого покірного слуги влаштована таким чином, що для підтримки настрою, а значить і життєдіяльності (бо коли настрій нагадує відходи життєдіяльності, тоді і продукти життєдіяльності від відходів не сильно відрізняються) йому потрібна регулярна доза солоденького. Комусь треба адреналін, комусь настрій піднімає бабло або важка фізична втома, а от мені дайте тістечко посадіть біля шклянки з чаєм (зелений, без цукру) і є високі шанси, що через десять-п'ятнадцять хвилин, на тому місці де ви мене залишили, ви знайдете цілком задоволену собою і життям людину. Втім для для того щоб розпочати процес перетворення солоденьке не обов'язково їсти. Принаймні ротом. Відлига серця і душі стартує ще тоді коли солоденьке купується в магазині, і першими в нього вгризаються очі. Прискіпливі оглядини поки солоденьке ще на прилавку закінчуються пристрасним оптичним надкушуванням при пакуванні і транспортуванні солоденького. Інколи буває так, що надкушування виходить за рамки оптичного і псує весь подальший кайф, але на своє виправдання маю зазначити, що такі ганебні повороти трапляються вкрай рідко. Кайф же полягає в тому, щоб недоторканим донести солоденьке додому, покласти його на столі, на кухні і дуже спокійно піти перевдягатись. Вся гра полягала у тому, щоб ставитись до солоденького як до чайника який категорично відмовляється кипіти, тобто тотально не помічати його присутність. Від такої зухвалої поведінки солоденьке починає намагатись потрапити на очі і в будь який спосіб привернути увагу, накопичуючи свою потенційну солодкавість. Витримавши хвилин десять двобою ви будете приємно вражені, а якщо вам вдасться витримати годину такого протистояння - на вас чекає запаморочливий, мов погляд закоханих після трьох годин розлуки, і шалений солодкошторм.
