Про чотирьох мушкетерів і круглий still.

Льоня і Льоня сиділи по ліву руку від Віті і періодично поглядали на гаранта. Вітя також дивився переважно на них, бо Андріїч, який сидів по праву руку, зосереджено і суворо розглядав кінчик свого туфля.

"А шо", думав, Андріїч, "як привезли, як посадили так і сиджу". В цей час двічинесудимий, як його любовно називав Андріїч ще дев'ять років тому, згадав про секторальну економіку. Льоня, той який Макарич, позіхнув вольовим зусиллям, що мало зображати здивовану увагу.

Залучіть цих людей!

Був на Михайлівській. Бачив новий #євромайдан. Хоч не знаю чи варто тепер його так називати. Бо йдеться вже не тільки про Європу.

Там стільки талановитих людей які могли б стати рушієм повалення нинішньої влади. Так і хочеться попросити опозицію, чи той спільний громадсько-опозицій комітет: "Залучіть цих людей!"

Про дитинство і Троєщину

Сьогодні випадково натрапив на привид власного дитинства.
Дякую Toki Oki за наводку.

Фотопідбірка, присвячена Троєщині.
Є у Києві такий житловий масив.
Пройшли вже ті часи коли зверхньо, насмішкувато і трохи нервово, дивився Київ на Троєщину з високих пагорбів, через Дніпро.
Чи то вихваляючись, чи то ховаючись між тих пагорбів.
Як би там не було, але одного точно не було в тому погляді - милування. Цілком справедливо. Бо милуватись було нічим.

Моє раннє дитинство пройшло серед височезних сосен масиву Святошино, пізніше продовжилось у Радомишлі, де багатоповерхівки були певною мірою екзотикою. Тому завдячувати пекучій нелюбові до коробок-мурашників, напевно, маю саме троєщинській юності.

Про Марс

Post by Oleksandr Snidalov.

Про Радомишль, сором і музику

Два роки прожив у місті Радомишль. 1990-91й.
В дитсадок там ходив, потім у школу, в перший клас.
В музичну теж, по класу віолончелі.
Натішився дитинством, а потім взяв батьків і переїхав до Києва.
І от з того самого часу, і до сьогодні навіть не здогадувався, що у Радомишлі існує такий собі "Замок Радомисль"! Ну просто сором.

З однієї сторони то не дивно, бо у часи мого щасливого дитинства на теренах житомирщини, "Замок Радомисль" був не більше ніж руїнами старезного млина, збудованого на руїнах старезної папірні, яка, в свою чергу, була збудована на руїнах чогось такого, що мало "оборонні функції". Реконструкція усього цього багатства почалась 2007 і закінчилась у 2011, зусиллями Ольги Богомолець (так, так, тої самої), у вигляді музейного комплексу.

Вам "Замок Радомисль" може бути відомий єдиною в своєму роді колекцією домашніх ікон, а також присутністю у новому відео гурту ТаРута, яке, на останок, хочу запропонувати вам до перегляду. 

Про дуже хорошу книжку

Закінчив читати працю Леоніда Залізняка "Стародавня історія України". Кращої книги про події, що відбувались на нашій території під час палеотіту-неоліту, я особисто не знаю.

Неолітичні мисливці, які конкурують з білгород-дністровською людністю. М'яке захоплення Європи прибульцями-землеробами з Малої Азії, і блискуча реконкіста мисливців індо-європейців. В решті решт, ця земля, на якій згодом постала держава Україна, саме ця земля стала Астурією індоєвропейської реконкісти.

Дякую, Леонід Львович!

Усім кому цікава дана тема, пропоную до перегляду інтерв'ю з Леонідом Залізняком http://v-ol-and.livejournal.com/22811.html

Про північно-східну демаркацію

"Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось!.."
Ліна Костенко

Росія проводить демаркацію кордону колючим дротом в районі Луганської області. Напевно це задумувалось як психологічна атака на тих луганчан, у яких по ту сторону кордону, на території Росії, живуть родичі і друзі.  

Про геніальний тест на жадібність у національному масштабі

Готуйтесь, скоро на швейцарському ринку праці дуже підвищиться попит на кваліфікованих спеціалістів. Ми є свідками цікавого експерименту "який вид професійної діяльності обере швейцарець, якщо питання розміру зарплати перед ним не стоїть". 

Швейцарії загрожує вибух культурно-мистецького життя, надлишок маркетологів, піарників, програмістів і керівників проектів, при катастрофічному дефіциті працівників робітничих, будівельних професій, спеціалістів з точних наук, юриспруденції, обліку, а також офіціантів, кур'єрів, продавців, контролерів, прибиральників. 

Про білочку

Ну візьми! Не хочеш? Будь людиною.
Візьми, кому кажу.
Візьмеш?
Його ще вмовляти треба.
Чуєш, здоровань? Візьми білочку на зиму, перезимувати.
Бачиш - бетон холодний, лапки мерзнуть.
Багато місця не займаю. Корисна. Гризуни ми.
От залізе якийсь панк тобі в хату, захоче пограбувати холодильника, а тут, я така, грізна вся: 
- "А ну вали звідсіль, поц, а то повідгризаю тобі усе що теліпається!"
А ти думав, краще собаки.
Створюю затишок. Шо значить як? Як ж стиліст. Дизайнер.
В тебе мабуть дома ні гілочки соснової, ні листочка дубового - нічого нема.
Але ми то все виправимо в момент. Краса буде.. Як в дуплі.
Ну то шо, візьмеш?

 Фотографія Михайла Потопника, Енн Арбор, 2013

Про бокс або "Їх не можна перемагати"

Хвилі летять, змітаючи усе на своєму шляху.
Змітаючи поліцію і армію, митницю і асенізаторів.
Змітаючи професуру і бізнесменів, продавщиць і прорабів.
З радіо чути втомлений голос: "Всім залишатись на своїх місцях, облишити паніку, уряд тримає ситуацію під контролем. Має місце плановий злив, жодної небезпеки для мирного населення на цю хвилину не існує."

Про Укрсоцбанк і "Сім'ю"

Пропустив цікаву новину в липні.
Укрсоцбанк виявляється ліг під Курченка.
Тобто під "сім'ю".

"Голова правління Укрсоцбанку Борис Тимонькін став співробітником групи компаній Східно-європейська паливно-енергетична компанія (ВЕТЕК)".

А от сьогодні прийшла новина, що Укрсоц заявляє про перевищення донецькими силовиками повноважень при обшуці і вилучені апаратури банку, згідно з постановою Донецького суду. (http://news.finance.ua/ua/~/1/0/all/2013/09/23/309475) Схоже упокорюють якихось надто норовливих топ-менеджерів.

Прощавай Nokia

Резидент Stephen Elop зробив свою справу ніжно, акуратно, так, що акціонери та рада директорів навіть не рипнулись. Як йому це вдалось? А у Stephen-а непогана школа поглинань. Колись він вже був CEO в компанії Marcomedia, як раз перед тим як компанію поглинула Adobe. Пізніше, відпрацювавши два роки в Microsoft і подарувавши світу MS Office 2010, Stephen отримав запрошення до керма компанії Nokia.

Про українські інтернет-проекти та "Живяком"

Україна це не Штати (так могла б називатись книжка якогось опозиційного політика, але зараз не про них), в неї немає своєї Кремнієвої Долини, або своїх університетських фондів, які б фінансували молоді перспективні інтернет-проекти.

Як не дивно, такі проекти, все ж час від часу з'являються.
Не стільки завдяки, скільки в супереч державній політиці, втім про неї теж не будемо.

Сьогодні, цілком випадково, надибав інтернет-проект, який за своїм змістом є унікальним як мінімум в межах України, хоч і закордоном схожих речей я не зустрічав.
Поспішаю поділитись з вами.

Спокуса політики

У чому є головна спокуса політики для мудрої людини?
Здається, що маючи владу над людьми можна навчити їх не боятись, бути щасливими.

Але, як в тому анекдоті, є нюанс: отримує владу той, хто краще за інших вміє використовувати чужий страх на власну користь.

Українці бояться європейських геїв, педофілів, мусульман і Росію.
Європейці бояться диктаторів, мігрантів і корпорацій.
Росіян лякають усім чим тільки можна.

То який же дурень, видряпавшись на гору владної драбини, буде вчити не боятись? 
Ні, світ, як завжди, ворожий і "лучший способ победить Дракона - это иметь своего собственного" (с).

Про корчму "Біда"

Мав щойно стрес.
Хоча стрес це не те слово.

Зупинився наш автобус, який оце зараз слідує маршрутом Варшава-Львів, біля корчми, при дорозі. Стоїмо пів години - значить можна трохи попоїсти. 

Йду на бар замовляти. 

Місце незнайоме, тому беру те, що по-швидше, небагато: супчик, м'ясо з картоплею та ще каву з пиріжком. Вертаюсь до столика, помічаю, що величезний гриль, обкладений цеглою, який стоїть посеред зали і в якому ароматно тріскотять дрова, він виявляється зовсім не декоративний. Бачу - вправний чолов'яга починає смажити на тому грилі шматок свинини неймовірних розмірів, не дай боже мій.

Про Роджера, Стіну і дощ на сороковому поверсі. Roger Waters The Wall Live.

Варшава, 20 Серпня 2013, Стадіон Народовий, квиток в партері за якихось сто метрів від сцени. 

А починалось все з того, що пів року тому я побачив бігборд з рекламою "Roger Waters The Wall Live". Обличчя Роджера займало третину плакату, він дивився крізь темні окуляри, "авіатори", дивився з викликом, наче дорікаючи: "невже ти, ти Снідалов, ти який з дитинства знає Стіну практично напам'ять, ти який не раз і не два називав Pink Floyd улюбленим гуртом, ти який колись вже купував скажено дорогі квитки на шоу в Києві, яке так і не відбулось, ти пропустиш це тепер, коли Стіна сама їде до тебе в гості, у Варшаву?"

А я не мав що відповісти. Я тоді навіть уявлення не мав де буду через пів року, така вже специфіка роботи. Тож останні шість місяців Роджер з'являвся в найнесподіваніших місцях аби з тими самими нотками докору нагадати мені, що життя складається зі змарнованих нагод і імпульсивних вчинків.

До концерту лишились менше двох тижнів і в мене вже не було сумніву у тому, що наступний місяць я проведу у Варшаві. Він зустрів мене знайомим поглядом з бігборда за двісті метрів від мого дому. Роджер, точніше навіть два Роджера на двох плакатах висіли, напевно, для посилення ефекту, або з огляду на відсутність аншлагу. Обидва Роджери дивились на мене вельми скептично: 

" - Думаєш піде?", - перший, схилив головну на бік
" - А хрін його знає", - другий, замислено, - "Мав би"

На наступний день я вже мав квиток. А ще через десять днів навколо мене грізно гуркотів переповнений Стадіон Народовий.

З Днем Народження, Україно!

Пригадалось хороше з попередніх Днів Незалежності.

Років з вісім тому, коли я ще працював на одного українського оператора мобільного зв'язку, трапилось хороше. Моя зміна припала як раз на День Незалежності. Сиділо нас п'ятеро, я, троє колег по зміні, і колега з Росії, контрактний консультант, з Санкт-Петербурга здається. Сидимо, в маленькій кімнатці заставленій комп'ютерами, за спиною серверна. Сидимо значить працюємо. Настрій такий собі, мовчанка, тиша. Бо в усіх свято, а у нас як завжди. І щось так прикро стало - таке свято а ми як роботи - що аж ком під горлом. Дай думаю створю святковий настрій. Ну і не придумав нічого кращого ніж врубити через колонки підбірку симфонічних, хорових аранжувань козацьких маршів і різних пісень на козацько-визвольну тематику. У колег по зміні такий репертуар заперечень не викликав, навіть навпаки. Колега з Росії мовчки працював далі, а мені спало на думку, "там же пісні без цензури, в них і кацапи з москалями можуть бути" поглянув у його бік, та й забув про нього.
Зміна закінчилась, збираємось хто додому, хто на гулянки, встигнути відчути хоч шматочок свята. Російський колега підходить до мене і каже: "А что это за музыка играла сегодня? Дай переписать?"

А ще весело було в Варшаві. Нова країна, тільки пару тижнів як працюю на новому місці. Хоч і Польща, хоч і чув, що тут українців має бути по три під кожним кущем, але щось ніяк вони мені не трапляються. Вже й засумувати встиг, а тут як раз День Незалежності. Дай, думаю, хоч якось відсвяткую - вдягаю вишиванку, костюм і йду так на роботу. Польські колеги оглядаються проводжають поглядами але мовчать. Тільки один запитався то я йому розповів, що сьогодні ж свято велике, загалом удавана байдужість їм добре дається. Після роботи зайшов у торговий центр неподалік, називається Галерея Мокотов, встиг пройти метрів п'ятдесят як чую у спину гучне, на весь торговий зал, "Слава Україні!".

Тобі не 7000 років, ти не трипільської крові.
Твої князі - братовбивці.
Твої козаки, били і своїх і чужих.
Твої селяни, кожен сам за себе.
Та й ми, твої нинішні діти, дуже далекі від ідеалу: крадії, ледарі, хами, самозакохані егоїсти, боягузи.
А ти терпиш. І чекаєш. Віриш.
У те, що жменька тих, які щиро люблять тебе - очолять решту, дадуть приклад, як не сьогодні, то вже завтра.
Нехай недовго триває твоє чекання, люба Україно!
З Днем Народження!

Приєднуйтесь до флешмобу у Києві!

1. Завітай до "Кофе Хаус"
2. Вимагай відповідь державною, українською мовою!

http://uainfo.org/yandex/176421-ofcanti-kofe-haus-smyutsya-z-ukrayinomovnih-vdvduvachv.html

Про інформаційні підробки

Цікаві речі відбуваються в українському інформаційному просторі Польщі.

З Червня цього року стартував проект створення двійника відомого видання "Український Альманах", редактором якого є Rostyslav Kramar.

Двійник називається "Украинскій Альманахъ", саме так, на манер правопису часів Російської Імперії. (http://ua-almanac.com/)

Про хвилини

коли хвилини проходять без тебе - вони насміхаються
їм чомусь весело, а мені - ні
вони кажуть "це твої проблеми,
ти людина. люди люблять, кохають і зустрічаються.
ну, а хвилині.. їй тільки й треба, що чимповільніше пройти"

Про посадку Навального

Бути в опозиції можна по різному але ефект від перебування в опозиції буде, якщо починаєш ставитись до неї як до спорту.

Боротьба з корупцією - це аматорський спорт. Волейбол з друзями. Можна ногу підвернути але всі живі здорові. Перемога по очкам. За кожен взятий хабар - очко їм, за кожен не даний - нам.

Боротьба з корупційною владою - спорт професійний. З ризиком для життя та здоров'я. Альпінізм. Або дійшов і ти на вершині, або зірвався і ти інвалід. Залежить від професійності у підготовці, від знань і досвіду. А ще може зійти лавина. І тоді не врятує ніщо - не пощастило.

Тост до Дня Конституції

Оце думаю дуже недаремно constitution з англійської означає ще й тілобудову. Десь між Польщею і Кубанню знаходиться хороша ілюстрація того, що буває якщо на власну тілобудову забити болт.

Більшість громадян - елементів цієї ілюстрації - навіть не знають яка вона, та тілобудова і нашо вона потрібна. Ось тому й не дивно, що з року в рік тілобудова наша стає все гірше, на відміну від тілобудови різних вадіків і інших самбістів.

Так вип'ємо ж в цей день за регулярні тренування, якісне "харчування" і покращення (не плутати з "покращенням") тілобудови країни, яка, дякувати Богу, ще й досі знаходиться десь тут, між Польщею і Кубанню.

Ранкова розмова

Л: - Дванадцята година. А ви в ліжку. Не соромно?

П: - Ви знаєте, я пізно лягаю. От буквально не можу примусити себе піти спати. Чогось сиджу і сиджу. А зранку вставати ну ніяк не хочеться.

Л: - А може все ж таки встанете?

П: - Напевно ні. Не хочу. Та й сенс..

Л: - Робота. Вам хіба не треба на роботу?

П: - Вони там скоро забудуть як я виглядаю. І взагалі. Цілком дають собі раду, розумні хлопці.

Л: - Гм. То кажете ні лягти, ні встати. А буває у вас таке бажання, впасти в анабіоз (ви ж знаєте, що таке анабіоз?) і вийти з нього колись потім, коли все скінчиться?

П: - Аякже. Тільки сьогодні думав про це. Коли в ліжку лежав. Щоб заморозили і розморозили потім, коли треба буде.

Л: - Заморозити значить. Дорогенький. У вас, нестача емоцій. Гостра. Ви знаєте? Організму не тільки їсти, пити й спати треба. Йому ще емоції потрібні. Пробували компенсувати?

П: - Та які там емоції..

Л: - Ну приміром щось традиційне. Гулянки, дівчата, алкоголь?

П: - Нудно.

Л: - А щось екстремальніше? Дряпатись по скелі, чи на вітрильнику в океан?

П: - Ну де я вам тут скелю візьму? А вітрильник?? Я ж в ліжку! І підніматись з нього не маю ні найменшого бажання.

Про комарину окупацію у Варшаві

Після полуниць прийшла черга для іншої окупації.
Варшаву захопили комарі.

Мати безліч парків та озер - розкіш для будь-якого міста. І кілька місяців на рік мешканцям доводиться за неї платити. Хорошу ціну. Буквально платити кров'ю.

Ці липневі вечори.. Фантастичні, романтичні, варшавські липневі вечори. Сповнені ароматів, теплого каменю вишуканих, давніх палаців і лірично-побутового насилля.

Йдеш собі вулицею, бачиш пари прогулюються і тільки й чуєш раз за разом дзвінке "ляск!". Це ляпаси. Ляпас для себе, ляпас для друга чи подруги. Щоб не розслаблялись. І взагалі, б'є, значить любить.
Ляпаси знаходяться навіть для стін, столів, лавок, крісел і інших меблів. Всі дістануть по ляпасу, ніхто не піде ображеним!

І все б нічого, можна було б це пережити, але ж цих летючих шакалів ляпаси не беруть. Якось прибив одного з їхніх, так він впав, перевернувся на інший бік і поповз собі кудись. Певно на комариного шпиталю, на перев'язку. Я підозрюю, що їх взагалі ніщо не бере. Ні діхлофос, ні напалм, ні ядерні боєголовки.

Комарі. Ось хто справді править планетою поки ми рахуємо ВВП!
Можливо на пару з тарганами.

Про те як полуниці Варшаву захопили

Варшаву захопили полуниці. Окупація триває другий тиждень.

Ними пахне майже кожне перехрестя варшавських спальних районів, і якщо вам раптово захотілось купити чогось такого по 5 злотих за кіло - знайте, то захтілось вам саме їх, кривавих мов розбите серце, соковитіших за поцілунки коханої, нестримних сезонних полуниць.

І ви йдете аби набрати півкло, а купуєте цілий півторакілограмовий плетений кошик. Бо вони вже навіть не по п'ять. Вони вже по чотири. Вони провокують, вони знущаються над безпорадність окупованого міста.

І вони не підуть звідси доки не буде підкорена остання польська горда хата, доки останні вуста не здадуться на милість переможців. Тоді, втішені, вони полишать безсиле, розграбоване місто, щоб повернутись наступного року і відновити свою владу над столицею усієї Польщі!

Про сепаратизм

Сепаратизм – це усвідомлена поразка.

Але це не завжди погано. Усвідомлення поразки буває дуже корисним для майбутніх перемог. Наприклад коли Україна визнала, що культурні відмінності та різниця у потужності між нею, і Росією надто великі і загрожують існуванню самобутньої України як такої. Визнання поразки по відношенню до держави, яка постала з віддалених колоніям імперії, серцем якої була територія сучасної України – це був крок болісний, але життєво необхідний.

Сьогодні місто залито дощем

Привіт. Сьогодні місто залито дощем.
Я розповім тобі про нього трохи:
Цей дощ не викликає в нас, у грудях, щем,
Не заколисує у спогадах, а ще
Він не приносить радісний неспокій.

Для нас не плаче він сльозами щастя чи печалі,
Для нас волого, палко не цілує він шибки,
Не стукотить для нас синхронними серцями,
Не проникає, ошалілий до нестями
Під одяг. І не зваблює думки.

Буденне явище природи. Гарячий чай, або трав'яна суміш.
Ніяких босоніжок. Холодно. Тож рукавички, плащ, і парасолька.
Двом друзям той, інакший, дощ - нестерпна розкіш.
Небажаний, мов за Союза джаз чи вірш
Василя Стуса, для нас він яблука едемського невчасна долька.

Про автобус

Автобус не приїде.
Він зійшов з колії десь серед пасовиськ і білих корів, у передмісті.
Всі літаки стоять у корку перед митним КПП.
Всі митники п'яні, тому у літаків немає шансів.
Потяг не зміг приземлитись через відмінні погодні умови,
Потяг полетів в інше місто, його тут не побачать.

Але це було вчора. Сьогодні все змінилось.
Сьогодні завжди усе змінюється.
Сьогодні автобуси долетять.
Потяги прорвуться крізь корки магістральних шосе.
Сьогодні колії горітимуть під літаками.

А завтра тебе депортують туди, де немає ні вокзалів, ні зупинок, ні аеродромів.
Або нагородять посмертно.
Або поцілують поглядом у самісіньке серце.
Або допишуть до дати в паспорті років сто, жартома.
Або призначать рандеву

І нема на те ради. Бо тобі подобаються усі варіанти.
І той хаос, з якого вони змайстровані.

http://www.youtube.com/watch?v=HaXMabH9aiI

До маршу вишиванок

Вдягання вишиванки для мене завжди було подібно до зізнання в коханні.
Схожі емоції. Зізнання в кохання до своїх корені, витоків, до своєї природи.
Мода на критику стереотипно-українсього менталітету та ставлення до життя поширилась вже давно і небезпідставно. Але все ж час від часу буває дуже незле нагадати собі, щиро зізнатись, що ти таки кохаєш цю країну і цих людей. Якщо тобі не чужі такі сентиментальні почуття.

Сьогодні Варшава мала нагоду милуватись українськими вишиванками, а українці по всьому світу зізнавались у коханні, такому неоднозначному, але такому своєму менталітету. Сьогодні відбувся всесвітній марш вишиванок.

Про розмови

"Говорити - погана звичка".
Щось таке обов'язково написано в одній з печер рукою, часів неоліту.
Виглядає воно звісно як олені, які тікають від мисливців, які тікають з дому, щоб вполювати оленів. Але зміст саме такий: "Говорити - погана звичка".

Про День Бабака

Перший раз я дивився цей фільм як ще одну американську комедію. Я і досі сміюсь над його жартами, коли передивляюсь. Але давно вже бачу в ньому філософську притчу, написану немов спеціально для мене.

Колись в мене буде син

Колись, буде в мене син.
І коли буде йому його перше нещасливе кохання,
Я прийду, сяду поруч і скажу "Послухай".

Wonderful tonight

Колись, в іншому житті, а може післязавтра, Він написав для Неї пісню. Діло було так.

Пізній вечір і Він. Дивиться на мене.
Дивиться як я стою перед шафою розглядаючи, щоб його вдягти на той прийом. Дивиться як я малююсь, розчісую волосся. Дивиться і мовчить. Посміхається. Мабуть думає собі щось таке

«She's wondering what clothes to wear
She puts on her make up
And brushes her long red hair»

Про шопінг

Давно в мене такого шопінгу не було.
Спустив все що мав. Виміняв папірці грошей на чудову водостійку куртку, такі самі водостійкі штані, кросівки (обов'язково з білою підошвою! сам потім палубу від чорних слідів драяти будеш!) крем від сонця, окуляри від сонця, кепку від сонця, маску з трубкою, чешки для ходіння по воді (або якщо менш пафосно то у воді), наплічник сорокалітровий, а на здачу ще й велосипедні перчатки взяв, якшо не придивлятись - за моряцькі зійдуть.